Українські традиції завжди супроводжувалися їжею, котра часто опинялася в центрі обрядів і традицій. От, приміром, Масниця – цілий тиждень підготовки до Великого посту, котрий, однак, більше нагадує сезонне свято сиру та масла. До середини 20 століття свято навіть називали частіше «Сиропус», «Сирна неділя», «Сиропусний тиждень» – час, коли іще дозволені молочні продукти. І хоча на довгих пів століття в Україні закріпилася навʼязана нам назва Масляна та традиція готувати виключно млинці, головною стравою цього свята завжди були вареники. Хоча, звісно, українці не можуть обійтися однією стравою на свято.
Кулінарні традиції на Масницю
За тиждень до посту їсти мʼясо вже не можна, а от яйця, масло, сир і решта молочних продуктів дозволені. Тому саме вони ставали головними інгредієнтами святкового столу на цілий тиждень. Головною стравою були вареники з сиром, котрі зʼявлялися на столі щодня, а інколи і кілька разів на день. Десь їх варили, десь пекли у печі, але незмінно жінки збиралися й наліплювали їх на всю родину. Звісно, вареники традиційно подавали зі сметаною.
Цікаво те, що в різних регіонах використовували різний сир. Десь звичайний кисломолочний, в карпатських регіонах – солоний сир бринзу, на Вінничині сушений, на Волині – спершу топлений, а тоді запечений. Різнитися могло й борошно: десь житнє, десь ячмінне, десь житньо-гречане, подекуди навіть вівсяне.
Сиру на цілий тиждень часто не вистачало, тому готували для вареників й інші начинки: капусту – тушковану та квашену, варену картоплю, гриби, квасолю, мак, калину, сухофрукти, а часом навіть гречану чи пшоняну кашу. Частенько готували й ліниві вареники різного виду: з сиру й борошна чи картопляні.
Млинці на святковому столі зʼявлялися хіба що після основної страви – вареників, та й готували їх зазвичай на дріжджовому тісті, щоб вони були пухкі. Їх найчастіше начиняли перетертим із яйцем сиром або ж іншими начинками, заливали сметаною та запікали в печі. Називалася така страва налисниками. Також часто готували млинці з гречаного борошна, котрі так само робили на «кислому» дріжджовому тісті.
Оті тоненькі млинці прийшли до нас в середині 20 століття, коли в союзних республіках запровадили єдині свята та обряди. Тоді Масниця перетворилася на Масляну, стала святом зустрічі весни та затвердила тонкі млинці як основну страву.
Ще одна справді автентична страва Масниці – бабка. Господині запікали тісто, котре замішували з борошна, вершків, яєць, масла, цукру та сметани, та подавали його на десерт.
Інші рецепти на Масляну дивіться в нашому спеціальному розділі до свята.
Святкові традиції на Масницю
Іще одна популярна назва цього свята – «Колодій», і вона вже ніяк із їжею не повʼязана. Тут йдеться про язичницькі традиції проводжання зими та зустрічі весни.
«У понеділок зранку заміжні жінки збираються «колодкувати». Одна з них кладе на стіл невеличке поліно або палицю – це колодка. Інші беруть по черзі і вповивають її шматками полотна, потім знову кладуть на стіл. Це значить, що колодка народилася. За колодку п’ють до суботи, бо ж «у понеділок колодка народилась, у вівторок христилась, у середу похрестили, в четвер колодка помирає, в п’ятницю її хоронять, а в суботу плачуть. Розуміється, ніхто за нею не плакав, а пили й гуляли однаковісінько – як при «народженні», так і при «смерті»», – описує свято Олекса Воропай у книзі «Звичаї нашого народу». Ця колодка символізувала зиму, а тому її «смерть» не викликала ні в кого суму, а все святкування ніби завершувало цикл цього найсуворішого сезону.
Окрім гулянь у цей тиждень заміжні жінки ходили по домівках молодих хлопців і дівчат і привʼязували колодки до ніг матерів, які не оженили синів чи дочок за попередній рік. Незаміжні дівчата також привʼязували колодки, але парубкам до лівої руки. Щоб позбутися такого «аксесуару», хлопці мали відкупитися стрічками, хустками, грішми чи іншими подарунками. Такі ритуали нерідко завершувалися укладанням шлюбу після Великодня.
