Коли мова заходить про ожиріння чи просто надмірну вагу, зазвичай рекомендації зводяться до: їж менше, рухайся більше. Але на думку вчених з Іллінойського Університету, такий підхід є занадто спрощеним і натякає, що нібито харчову поведінку зумовлює виключно сила волі окремої людини. Натомість формування апетиту та ставлення до їжі зумовлено сукупністю різних факторів від вродженого темпераменту та традицій окремої родини. Нагадуємо, раніше ми писали, як мотивувати дітей їсти більше овочів та скільки овочів насправді потрібно малечі.
Що кажуть вчені
Здатність регулювати апетит пов’язана із загальною здатністю людини до саморегуляції. Діти від природи народжуються зі здатністю контролювати свій апетит на основі сигналів голоду та ситості, але дорослішаючи, вони підпадають під все сильніший вплив навколишнього середовища, психологічних міркувань та мотивацій.
Тому доктор Джу та її колеги розглядають водночас три великі групи факторів, які впливають на формування харчової поведінки у дітей:
- Біологічні фактори, такі як сенсорний досвід, фізіологічні сигнали голоду та ситості, взаємодія мозку та кишківника, а також вплив мікробіому кишківника.
- Психологічні фактори (навички емоційної саморегуляції, когнітивний контроль, регуляція стресу)
- Соціальні фактори (поведінка батьків, способи годування дитини, культурний вплив, географічне розташування, економічне становище родини)
Так, наприклад, «…якщо діти відчувають відсутність продовольчої безпеки, вони можуть продемонструвати певну реакцію винагороди на харчові стимули. Навіть якщо відсутність продовольчої безпеки послаблюється, нам все одно може знадобитися допомогти дітям побудувати безпечні, позитивні стосунки з їжею”, — пояснює професор Джу.
Крім цього, дослідники також враховують вроджений темперамент дитини. “Діти по-різному реагують на подразники залежно від їхнього психологічного та емоційного темпераменту”. Наприклад, відкритість до новизни та позитивні очікування можуть вплинути на те, чи хотітиме дитина пробувати нову їжу.
Якщо ж батьки змушують дитину їсти, це може бути контрпродуктивним для малечі з підвищеною чутливістю та навпаки призведе до відмови від їжі.
«Аналізуючи шляхи, окреслені в нашій моделі, ми можемо краще зрозуміти сукупний вплив багатьох факторів на саморегуляцію апетиту дітей та їхню мотивацію їсти», — розповіла Джу. «Діти можуть сприймати їжу як винагороду, їсти у пошуку задоволення або як спосіб регулювання емоцій. Мотивація, що лежить в основі, може бути різноманітною, і на неї впливають зовнішні фактори…».
Вчені сподіваються, що якщо їм вдасться зрозуміти сприйнятливість дітей до тих чи інших факторів, то вони знайдуть спосіб ефективно впливати на їхню харчову поведінку та запропонувати спосіб виховання не лише здорових, але й щасливих дітей.
