В українців є кілька національних маркерів, котрі відомі кожному. Якщо взяти кулінарію, у перелік потрапить борщ, вареники і, вочевидь, кутя. І хоча готується ця страва лише кілька разів на рік, вона міцно засіла в нашій ідентичності.
Кутя – це відварена крупа з сухофруктами та медом. Традиційно її готували з пшона, однак зараз популярні також версії з рисом, ячкою абощо. На стіл кутю ставлять у глиняних глечиках чи тарілках, колись її також накривали калачами чи книшами, а поруч ставили обжинковий сніп – символ багатого врожаю. Кутя – це святкова страва, котру готують не лише на свій стіл, а й носять до друзів і родичів у гості.
Зазвичай кутю готують зі спеціально оброблених у ступі пшеничних чи ячмінних зерен. Страва має бути пісною, але якщо ви хочете приготувати щедру кутю, можете додати масло, буде дуже смачно. До зерен завжди додають мак, мед, опційно – волоські горіхи та родзинки.
Останнім часом страва видозмінилася та стала сучаснішою, а тому з’явилася кутя з рису, булгура, у неї почали додавати сухофрукти, цукати та не притаманні українській кухні горіхи.
Хоча ми звикли до того, що готується кутя лиш на Різдво, її традиційно готують насправді частіше: на Святий вечір, на Щедрий вечір, на Водохреще і на поминки. Вони відрізняються між собою інгредієнтами та обрядами, пов’язаними з подачею страви.
Готувати кутю можна день у день, або ж заздалегідь, адже зберігається вона в холодильнику до 3 днів. Насправді кутя навіть смачніша на наступний день, адже вона настоюється з сухофруктами та спеціями.
