Ми часто нагадуємо вам про користь здорового харчування та пропонуємо варіанти, які продукти варто додати до раціону. Так, колись ми говорили про причини їсти бурий рис й чому він вважається кращим за звичайний білий рис. Якщо говорити про очевидні відмінності між цими продуктами, бурий рис дійсно корисніший. У ньому у 6 разів більше клітковини, а також більша кількість магнію, калію, заліза та вітамінів групи B.
Зрозуміло, що рис вивчають також і з наукового погляду. Наприклад, є дослідження, що повʼязують рис та інші злакові зі зниженням ризику серцево-судинних хвороб, діабету 2 типу, ожиріння та навіть деяких видів раку. Водночас в Інтернеті почали ширитися думки про наявність важких металів у бурому рисі, а саме мишʼяку. Мовляв, ця речовина у складі рису може навпаки сприяти розвитку раку, різних неврологічних проблем та інших хвороб. Нумо розбиратися! Так, важкі метали дійсно присутні у рисі, але їхній рівень настільки низький, що загрози він не становить. Щоб дійсно отримати якийсь негативний вплив рису, причому неважливо якого саме, потрібно споживати його у величезній кількості. Провідний автор дослідження з Мічиганського університету Крістіан Скотт зазначає, що середньостатистичний дорослий у США мав би споживати понад три порції коричневого рису, тобто приблизно 1,5 чашки щодня протягом багатьох років, щоб виник ризик проблем зі здоров’ям через миш’як у рисі.
Білий та бурий рис — що спільного?
Залежно від виду обробки рис буває білий та бурий. По суті увесь білий рис колись був бурим, а увесь бурий можна зробити білим. Бурий рис вважається кориснішим, бо це цільнозерновий продукт. Він має зовнішню оболонку (висівки), багату на клітковину, внутрішню частинку (зародок), що містить корисні жири, антиоксиданти й вітаміни. Також у такому рисі є середній шар — ендосперм, який складається здебільшого з простих вуглеводів, а також містить певну кількість білка та поживних речовин.
При обробці білого рису відбувається видалення висівок та зародка. В результаті лишається лише ендосперм, що несе у собі лише швидкі вуглеводи, які часто називають пустими калоріями. Втім, у білому рисі значно менше мишʼяку, бо ця речовина залишається переважно у тих частинах зерна, які видаляють під час шліфування рису. Однак кількість миш’яку в рисі варіюється залежно від складу ґрунту, різновиду рису та методів його вирощування. До того ж деякі наукові роботи вказують, що кліматичні зміни можуть призводити до підвищення вмісту миш’яку в рисі.
Попри всі наукові дані, певні обмеження у споживанні рису все ж існують. В першу чергу вони стосуються вагітних жінок, малюків та маленьких дітей. Не варто зловживати рисом у дитячому харчуванні. Натомість є сенс урізноманітнювати раціон малечі, додаючи до нього інші злакові продукти. Доцентка з Центру екологічних досліджень Гельмгольца Марі Мюе, яка має двох дітей трьох і п’яти років, розповідає, що коли діти були молодшими, вона готувала рис не більше одного разу на тиждень, а решту часу використовувала інші крупи. Не втомлюємось повторювати, що розмаїття харчових продуктів завжди грає на руку.
Чи можна позбутися мишʼяку у рисі
Всі дані про мишʼяк у рису базуються на іноземних дослідженнях, зокрема американських. Важко сказати, наскільки це актуально для рису, який імпортують в Україну. Втім, якщо ви переживаєте стосовно цього питання, можна відварювати рис, використовуючи лайфхак, який має знизити кількість миш’яку в рисі.
- По-перше, замочіть рис у чистій воді щонайменше на 30 хвилин перед варінням.
- Далі добре промийте рис, поки вона не стане прозорою. Як правило, рис промивають не менше 7 разів.
- Відваріть рис у киплячій воді у пропорції 4:1. Тобто на 4 частини води використовуємо 1 частинку крупи.
- Після варіння злийте зайву воду та промийте рис.
За словами спеціалістів, завдяки цій методиці більша частина мишʼяку залишиться у зайвій воді. Якщо ви любите цю крупу, нагадуємо, які страви з рисом можна готувати вдома. Зберігайте рецепти та робіть свій раціон ще більш різноманітнім!
Відмова від відповідальності. Ця стаття має ознайомлювальний характер. Перш ніж вживати той чи інший продукт, проконсультуйтеся зі своїм сімейним лікарем або дієтологом.
